Про стереотипи мовою програмування: інтерв'ю з ініціаторами проекту #YesSheCodes
Аліна Романченко, засновниця 'zmist&forma' та Антон Мельник, ініціатор Академії кодування розповідають про стереотипи щодо ролей чоловіків і жінок у суспільстві у цікавій та актуальній формі – мовою програмування: взяти статтю з конвенції ООН, вставити її в код і все це втілити у зручність та якість — у футболку.
Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея вашої ініціативи?
Антон: Сьогодні в Академії кодування половину аудиторії займають дівчата, але таке рівне представництво статей було досягнене після чотирьох років діяльності. Зміни відбулися через поступове просвітництво батьків, адже ще досі залишається невикоріненим пострадянське стереотипне уявлення про певний перелік нежіночих професій. До прикладу, тільки століття тому суспільство почало сприймати жінок у ролі лікарів, вчителів, письменниць тощо, а еволюція сприйняття жінок, які кодують, лише набирає обертів. Тому ми вирішили про це говорити, говорити більше "про важливий зміст у простій формі".
Аліна: На першій нашій зустрічі Антон навів мені дуже цікавий приклад із досвіду діяльності Академії. Чи навчати дитину програмуванню, як правило, вирішують батьки й це є об’єктивна ситуація: навряд малеча знає про існування такої можливості, або взагалі нічого не чула про кодування. Тому вибір, зроблений батьками, встановлює напрям дитини у подальшому розвитку. І саме під час батьківського вибору вагому роль відіграють стереотипи: чи віддати свою дитину, дівчинку, у художню школу, чи навчити її кодуванню.
Цитуючи статтю з Конвенції ООН 1979 року, ми хочемо лишень підтримати будь-який вибір батьків, зокрема зроблений на користь художньої школи, адже рішення було прийняте не тому, що кодування не для неї, а тому, що їх малеча, дівчинка, дійсно прагне малювати.
Отже, можемо сміливо сказати:
футболки #YesSheCodes для програмісток і митців;
для тих, хто хоче навчитись кодуванню і для тих, хто хоче навчитись гончарству;
для програмістів, які знають, що ВОНА кодує також;
і навіть для тих, хто покинув кодування і почав вивчати кінематограф.
футболки про ВИБІР - ВИБІР, вільний від стереотипів
Як ви допомагаєте розвитку IT-освіти?
Антон: Разом з однодумцями з ІТ сфери ми започаткували безкоштовні курси з навчання дітей програмуванню. Все почалось з однієї групи дітей у Голосіївському районі міста Києва та двох програмістів-волонтерів які, власне, викладали кодування. Ініціатива виникла природним чином, за рахунок активних айтішників (або ходять чутки, що слід вживати ‘айтівців’ — Аліна) та волонтерів розширилась до 22 міст України та в тому числі з прифронтовим містом Маріуполь.
Хто зараз у вашій команді?
Аліна: Якщо говорити про команду "змісту" (так ми коротко називаємо ‘zmіst&forma’), то це майже сімейна історія. Тут, у Києві, онлайн і офлайн, мені допомагає сестра, а батьки (не кияни) контролюють певні логістичні питання. Але на цьому сімейна історія не закінчується: якщо нам потрібна певна фахова порада, то ми звертаємось до друзів та знайомих-могилянців (адже я розпочала роботу над проектом ще студенткою правничого факультету Національного університету "Києво-Могилянської академії").
Чому ви обрали саме футболки як спосіб реалізації для свого проекту?
Аліна: Одяг – це така сама ж платформа для свободи думки та слова, вільного вираження своїх переконань, як і мирні зібрання, мітинги, демонстрації та публікації у ЗМІ, але не завжди цей ресурс гідно оцінюють.
Як правило, учасникам різних публічних заходів дарують футболки з логотипом організатора та голосними гаслами, але це більш сувенірний одноразовий подарунок, аніж одяг, який би хотілось одягати щодня і за будь-яких обставин.
Ідея проекту ‘zmist&forma’ – це створити виріб, цінність якого у поєднанні якості, зручності та змістовності. ‘zmist&forma’ – свобода поглядів та свобода руху!
Які в вас плани на подальший розвиток?
Аліна: Плануємо продовжувати говорити, говорити масштабніше, втілювати важливе (права людини) у різні форми: від вічної та незмінної футболки до складніших виробів одягу (а, отже, мистецтва). Більше колаборацій! Люди, які роблять щось цінне, мають робити це разом!